Одного
літнього дня я чекала маму на роботі, вона у мене працює в аптеці. Я тихенько
сиділа на дивані у залі і розглядала покупців.
У черзі стояв чоловік, а попереду
нього молода жінка з хлопчиком на руках,
який не переставав плакати, і старенька бабуся з дерев’яною паличкою. Підійшла
ота бабуся до віконечка, простягнула рецепт і промовила до моєї мами:
-
Дівчинко, мені лише оті перші ліки в списку, бо грошей у мене не вистачить.
Мама принесла ліки і назвала їх ціну.
Старенька довго порпалася в поношеному обшарпаному гаманці, руки у неї
тремтіли. Вона дістала декілька гривень, але їх не вистачило…
Бабуся відійшла вбік, щоб скласти гроші
назад у гаманець.Чоловік, який стояв у черзі,
запропонував оплатити ліки бабусі. Вона спершу не повірила, що мужчина справді хоче
так вчинити, але після недовгих вмовлянь засоромлено погодилася. Вони удвох
підійшли до віконечка. Бабуся простягнула картку з рецептом, а чоловік сказав:
«Все, що у списку, будь ласка».
Бабуся була дуже щасливою, вона ще
довго промовляла у слід тому чоловікові слова подяки, бажала здоров’я
йому і його родині.
Відвідувачі вийшли з аптеки, а я сиділа
на дивані і доїдала нещодавно куплену пачку цукерок. І щось так соромно мені
стало за те, що я їм абсолютно непотрібні мені цукерки, а у бабусі не вистачає
грошей ні на ліки, ні на смачну їжу…
Олена Листопад, м.Львів
