Десять років назад у
моєму житті з’явилася тітка Олена. Не родичка, не хороша сусідка, навіть, не
односельчанка, а проста тітка із магазину. Згадуючи її, я мимоволі усміхаюся.
Одного недільного дня я
із бабусею поїхали до Тернополя. Для мене це важлива подія, бо виїжджала з села
дуже рідко, лише тоді, коли потрібно купити щось із одягу. А ця поїздка мала на
меті прогулятися вулицями міста і побувати в дитячих розважальних закладах.
Безперечно, їхавши в автобусі, думками я долітала до високих гойдалок та різноманітних
атракціонів.
Час проведений із
бабусею видався направду чудовий. Попри всі радісні моменти, ми відчували
втому, голод і холод. Зайшовши у найближчий магазин , бабуся купила необхідні
продукти. Тримаючи у руці міцно свіжоспечені булочки, ми хотіли покинути
крамницю, але несподівано продавщиця звернулася до нас:
-
Холодно на дворі. Ви,напевно, змерзли?
Бабуся відповіла, що так, показуючи на
мене. І тут незнайома жінка запропонувала теплого чаю, просто так, задарма.
Сидівши поблизу
обігрівача, я пам’ятаю, як тітка Олена розповідала різні смішні історії,
жартувала зі мною і пригощала цукерками.
Мене ще сотню разів
протягом десятьох років пригощали чаєм. Але чай тітки Олени був найсмачніший.
Напевно тому, що вперше до мене віднеслись як до людини, незнайома знайома
тітка. Я все буду згадувати продавщицю Олену і теплу чашку чаю.
Діана Михайлів, с. Іванівка, Теребовлянського
р-н, Тернопільської обл.
