Доброта.
Милосердя. Підтримка. Такі прості, але дуже важливі людські почуття. Найчастіше ми проявляємо їх до своїх
близьких та рідних людей. Інколи, переймаючись буденними, мізерними проблемами,
відкладаємо добрі справи на потім, особливо, коли вони не стосуються нас
особисто. Дивує те, що люди, до яких доля сприятлива і які, здавалося б, ні в
чому не мають потреби, нерідко бувають корисливими, скупими та безжальними. А
ті, які живуть у постійних злиднях й поневіряннях, проявляють доброту навіть до
зовсім чужих людей.
Нещодавно я почула історію про підлітка, котрий
врятував життя двом маленьким дівчаткам. Хлопчик проходив повз крижану водойму
і побачив, як малеча бавиться на льоду. І тут сталося жахливе: крига тріснула,
і діти почали провалюватися у воду. Не вагаючись ані миті, хлопчик кинувся до
річки. Він власноруч витягнув з крижаної води одну з дівчаток і намагався
допомогти іншій. На щастя, вчасно прибули рятувальники, і ще одна дитина була
врятована.
Вчинок хлопчика захопив мене своєю відвагою,
рішучістю, а ще людяністю та небайдужістю. Я надовго запам’ятаю його ім’я – це
Богдан Волик, тринадцятирічний школяр з Черкас. Найбільш вражаючим та
моторошним для мене було дізнатися, що у хлопчика-рятівника відсутнє одне око.
Ще у дитячому садочку Богдана вдарив товариш, внаслідок чого він втратив зір.
Через це хлопчик не ходить до школи, як інші його здорові однолітки. Ця фізична
вада стала страшним тягарем у його житті: окрім проблем зі здоров’ям, підліток
страждав від соціальної ізоляції й постійних глузувань з боку інших дітей.
Страшно уявити: у цієї дитини ніколи не було друзів! Зважаючи на це, вчинок
Богдана справді вражає та викликає захоплення. Адже він проявив людяність,
неабияку відвагу та співчуття до людей, які завжди нехтували ним.
Ця подія змусила мене задуматися.
Мабуть, людяність не залежить від матеріальних статків, талантів, вроди,
здоров’я, слави чи розуму. Людяність належить до іншої категорії. І в силах
кожного з нас плекати та доглядати це крихке й тендітне, але таке могутнє й
дорогоцінне зерно, що зветься добром.
Діана Федоренко, м. Житомир
