На мою думку, - це взаємодопомога,
взаємопідтримка та співчуття. Проте в наш час дуже важко знайти людину, яка є безкорисливою
у своїх намірах та вчинках, яку можна дійсно назвати багатою на такий
дорогоцінний ресурс як доброта…та все ж, такі люди існують. Вони поряд з нами.
Це люди, які не прагнуть, щоб про їхнє милосердя знали інші. Одні з них
діляться своїми не над-то високими прибутками з військовими на сході, інші –
допомагають нужденним, яких так багато на вулицях нашої країни.
То чи кожне таке милосердя є добром?
Нещодавно я про це задумався. Ось яку історію розповіла мені мама. Недалеко від
установи, в якій вона працює, дуже часто в інвалідному візочку сидить дідусь і
просить милостиню. У нього немає ніг, його привозять туди і залишають, повз
нього проходять люди, тисячі людей, кидають гроші, навіть не дивлячись на
дідуся, не бачачи його очей. Моя мама була однією з них, з ось цих людей, та
одного разу, коли вона купила нам, своїм дітям, цукерки, ідучи повз нього, вона
поставила йому кілька цукерок. Очі дідуся наповнилися слізьми, він тремтячими
руками швидко-швидко став їх розгортати і запихати собі до рота, ніби боявся,
щоб хтось їх не забрав. Наче в той момент він отримав якусь частинку
колишнього, давно забутого ним життя.
Ця людина, випрошуючи гроші, нічого не
могла собі купити. Вона є знаряддям в руках інших людей. То чи є добром таке
милосердя?
Люди, будьте Людьми. Не проходьте
байдуже один повз одного. Умійте бачити. Умійте чути. Робіть Добро, а не робіть
вигляд, що ви його робите, бо справжнє добро те, що в середині, а не те, що
напоказ…
Олександр Гойсан
