Було це в теперішній зоні АТО. Одного
літнього вечора,точніше в останній день літа,я пішов разом зі своєю матусею до
супермаркету за морозивом. Зайшовши одразу помітили багато військових.
Бачити в своєму місті їх вже звикли,але
ще досі боязко дивитись їм в очі,бо там можна побачити багато чого:і печаль,і смуток,і
тугу за рідними, і водночас радість з безперечним щастям від прожитого дня.
Ми
зупинились біля відділу з канцтоварами, щоб в останнє переглянути чи
раптом нічого не забули для
зустрічі нового шкільного року. А він в
мене вже другий! З нами поряд стали два солдати.
Обидва мали брудний одяг,один був з великою бородою, та разом з тим мали
добрі ,світлі очі. Один запитав : «
Чи можна подарувати хлопчикові олівці?» На що мама відповіла : « Так!» Ще не розуміючи для якого
хлопчика. Тоді солдат покликав мене із собою до каси : « Ходім зі мною,я куплю
і тобі віддам». Я засоромився і відповів ,що в мене є ,може комусь вони були б потрібніші. І одразу втік до мами . Ми з нею довго блукали
магазином, соромившись підійти до каси, бо там на нас чекали солдати з
олівцями. Коли врешті-решт ми почали просуватися на вихід, солдати наздогнали
мене . Один став переді мною на коліно і простяг мені олівці. « Бери і більше ніколи не бійся!»- пролунало з його
вуст голосно на весь магазин. Подякувавши їм ми розійшлися. Озирнувшись я
зрозумів ,що собі вони нічого не придбали. Сіли до свого авто та рушили.
Мабуть,знову на передову поїхали захищати Батьківщину!
Ми більше з ними ніколи не бачились.
Хочеться сподіватись, що кожен з них
живий і здоровий , і вже вдома разом з родиною. А велику коробку кольорових
олівців я відніс до свого 2-В класу ,там ми їх бережемо на згадку про
великих і мужніх героїв!
Марк Тищук, м. Соледар
