Я львів’янка, хочу розповісти про пригоду, що
сталась зі мною однієї неділі ввечері. Довелось повертатись одній з Карпат на
своїй СЛАВУТІ. Раптом щось трапилось і моя машина зупинилась. Всі спроби
завести двигун – марно. Зі свистом проносяться машини на трасі, вечір, жінка з
ввімкнутою аварійкою…
Жах, паніка охопили мене – ніч, інша
область, ні душі знайомих, ще й в мобільнику сідає батарея. ЩО РОБИТИ, такого
ще зі мною не було.
І раптом ДИВО – різко гальмує солідний
джип. З нього вискакують двоє кремезних чоловіків – в краватках, хороших
костюмах.
- Машину
негайно треба скотити з траси, а далі подивимось що трапилось.
Швиденько приклались і вже моя Славута
на узбіччі. Оглянули все, а вона не заводиться.
- Вибачте, ми мусимо їхати. Дайте
номер Вашого мобільного.
Сумно стояла в темноті. Раптом дзвінок
вирвав мене з темряви.
- Вам телефонують з приймальні голови
ОДА. До Вас їде бригада авто-ремонтників. Дайте точні координати.
І дійсно – через 15 хвилин підїхала
машина з трьома хлопцями-майстрами, потягнули мою машину в Галич, швидко
знайшли потрібну деталь, усунули поломку і я помчала до свого Львова.
-
Хлопці, як я маю вам віддячити,- спитала
я.
-
ДЯКУЙТЕ Пану Михайлу – це ваше щастя.
І
я подумала, що це дійсно щастя мати таких українців та ще й
губернаторами, що зупиняються на трасі, закочують рукава і пхають машину…
Низький
Вам уклін Пане Михайло, Вашому водієві, майстрам Володі, Богдану, Петру та
координатору всіх дій Оленці.
Ольга Грицак, м.Львів
