Одного разу ми задумалися
над тим, як часто робимо добро для
інших. Насправді, щоб робити добро не обов’язково комусь допомагати великими
коштами.
Багатьом відома приказка: хочеш змінити світ –
почни з себе. От в цьому випадку якраз дуже доречно до неї дослухатись. Якщо
кожен з нас почав би робити, хоча б маленькі добрі справи, то міг би помітити,
що люди навколо привітні, доброзичливі і частіше посміхаються. Я із сестричкою
це помітили, коли на Різдвяні свята
ходила з друзями з колядою по селу. Я виконувала роль ангелика, а сестричка
Валя – пастушка.
Не зважаючи на сильні
морози і пронизливий вітер з снігопадом, ми ходили три дні від хати до хати,
несучи людям хорошу звістку, про народження маленького дитятка Ісуса. Здається,
на перший погляд, така проста річ, а
скільки емоцій. В нас в селі є багато людей, які залишилися самі і їм так
приємно було чути наш спів і вірші. Дехто навіть плакав від радості, що про них
пам’ятають і дякували нам за те, що ми завітали до них також. Адже, в наш час
багатьом людям якраз найбільше не вистачає
найменшого – уваги. За це нас вгощали гостинцями. І саме в цей час ми
зрозуміли, що добра справа – це не
тільки гроші, як останнім часом всі привикли вважати, а також і добре слово.
Адже, скільки усмішок і хорошого настрою
отримали ті, до кого ми приходили, а з
ними і ми. Саме в цей час розумієш, що не обов’язково треба чекати коли
виростеш, заробиш багато грошей і поділишся ними з кимось. Добрі справи можна
робити в дитячому віці, саме в цей час все добро йде від щирого серця, а не як буває
в дорослих для людського ока.
Ми ще раз переконалися,
що потрібно робити добро сьогодні, адже на нього хтось так чекає, а найкраща
подяка за добру справу – це усмішка і хороший настрій того для кого це було
зроблено.
