Я зробила
оленятка заради маленького хлопчика. Заради того, щоб він, виходячи з під’їзду
багатоквартирного будинку, бачив миле створіння і посміхався. Радів веселому
погляду оленятка, квіточкам на клумбі та яскравим червоним з білими цяточками
грибочкам, які розташувалися біля оленятка. Просто радів! Мені так цього
хотілося! Бо цьому хлопчику в житті доводилося прикладати набагато більше
зусиль для освоєння якихось простих для інших діточок дій. У малесенького
такого красивого і привітного хлопчика була інвалідність…
А потім я
тішилася, коли інша малеча зупинялася біля оленятка. Сміялися, вказуючи своїми
маленькими пальчиками: «Мамусю, дивись – Олешка!».
Так і стояв Олешка усе літо посеред квітів і
дивився своїми великими блакитними оченятами на перехожих. І здавалося злегка
грайливо кивав своїми малесенькими ріжками гомінливим дітлахам.
А наприкінці
літа юрба хлопчаків-підлітків палками розбили Олешку… Його голівка лежала у
траві за декілька метрів і блакитні сумні очки ніби запитували: «Навіщо?».
Маленька
дівчинка із сусіднього під’їзду заплакала: «Мамусю, нашого Олешку зламали!..».
Я підіймала із
землі куценького хвостика, шийку і думала: «Невже оті хлопчаки-підлітки
відчували радість від скоєного? То може це вони хворі, з поламаними душами і
спотвореними серцями?».
… Скоро настане
весна. Сніг, перетворившись у воду, напоїть землю вологою. А сонечко зігріє
своїм теплом. Бо воно завжди зігріває все і всіх навколо, незважаючи на те, хто
ти – травинка чи тваринка, людина з благородним і добрим серцем, чи з червивою
душею.
Я вилікую Олешку
– і його поламану ніжку, і хвостика. Зафарбую рани на його тільці. Щоб він
знову посміхався маленькому хлопчику з привітним і чистим серцем. Щоб дівчинка
із сусіднього під’їзду зраділа: «Наш Олешка повернувся!»
Людмила Снітко, м. Кременчук, Полтавської обл.
