Як я люблю
слухати історії свого діда, а особливо про його роботу. Одного разу він
спитався мене: «Чи не хочеш ти послухати історію про те, як я зрозумів, що
головне для мене в житті». Я відповів: «Так».
Дідусь
розповідав про свою молодість, про те, що любив понад усе рибалити і плавати. І
враз сказав мені: «Коли мені виповнилось двадцять шість років, я пішов на
риболовлю і побачив там…» Я одразу
скрикнув: «І що ти там побачив?» Дід
сказав мені, що він побачив дівчинку, яка тонула, і що він без вагань кинувся
її рятувати, оскільки вмів плавати. Дідусь сказав, що та дівчинка жива і що він
встиг її витягти, а за це йому запропонували роботу рятівника, але він
відмовився через травму руки, тому став слюсарем.
Дідусь
сказав: «Якщо ти в своєму житті врятуєш хоч би одне життя, то ти прожив його
недаремно». Для мене ці слова стали сенсом життя, і я сказав собі: «Я стану
таким, як мій дідусь».
Також мій
дядько розповів мені, як він врятував маленьку дитину. Він побачив дуже
сумну і заплакану жінку, яка йшла в сторону високого моста. Дядько вирішив
прослідкувати за нею і побачив, як вона
намірилась кинути свою дитину в річку. Він з усієї сили побіг, щоб запобігти
цьому, і ледве встиг врятувати її. Ця жінка була в страшній депресії і не
розуміла, що робить. Потім вона була безмежно вдячна йому, що врятував її від
страшного гріха. І одного разу, як він йшов по вулиці, то побачив ту дитину і
купив їй цукерку.
Кожен має зрозуміти з цих історій, що
ким би він не був, завжди має залишатися доброю і небайдужою людиною, і якщо
потрібно врятувати комусь життя, то обов’язково це має зробити. Так ми будемо
творити добро, і його стане більше на Землі. Сіймо насіння добра, і воно дасть нам плоди!
Олександр Боєчко, смт. Великі Бірки,
Тернопільська обл.
