Усім
відома фраза «Краса врятує світ». Не можна з цим не погодитись. Але останнім
часом все частіше схиляюся до думки, що світ, в першу чергу, врятує доброта.
З
дитинства ми звикли, що в казках завжди перемагає добро. Так повинно бути. Але
життя – це не казка. Кожний день бачу і чую з
екрана телевізора, та й просто від людей, що постійно хтось потребує
нашої допомоги. Особливо боляче, коли такої допомоги потребують малі діти.
Починаю жаліти, що я ще не доросла і не
маю власних зароблених грошей, щоб хоч трохи допомогти. Та не можна любов і
доброту вимірювати тільки в грошах. Коли ми виготовляли своїми руками іграшки
для вихованців дитячого будинку, то вклали в них стільки любові й теплоти, які
ні за які гроші не купиш. Я вірю, що малеча це відчула.
Вже
третій рік страждає наша Батьківщина від війни. Мабуть, немає жодного українця,
якого б не боліла душа за долю своєї країни. Всі люди, від малого до старшого,
допомагають бійцям чим можуть.
Про
цю біду знаю не тільки з газет і телевізора. Батько моєї подруги і однокласниці
воює там, на сході. Не раз бачила сльози в очах Оленки. Мені дуже захотілося
підтримати її батька. Згадала розповідь своєї прабабусі, як у війну,
проводжаючи тата на фронт, діти давали йому з дому оберіг. Я сплела браслет і
передала дядькові Сашкові. Дуже просила Бога, щоб він беріг батька моєї
подруги, а браслет захищав його в бою. Вже потім, коли дядько Сашко приїхав
додому, розповідав, що оберіг, сплетений моїми руками, став для нього справжнім
живим захистом. Він його ніде не знімав і вірив, що ця маленька частинка
рідного села його врятує. Так і сталося.
Кажуть,
що про зроблене добро негоже самому розповідати. Я й не вважаю, що зробила
багато добра. Але я дуже стараюся і дуже хочу, щоб світ навколо нас став кращим
і добрішим. Для того, щоб світ змінився на краще, необхідно почати з себе.
Прошу
й закликаю всіх: «Люди, творімо добро! Саме воно врятує світ».
Соломія Грицик, с.Ленківці, Кельменецький р-н, Чернівецька обл.
