4.4.17

№ 10 «Історія Добра»

Доброго дня, мене звати Кирило Іванюк, мені 8 років. Сьогодні я хочу розповісти історію, яка сталася з моїм татом , цю історію мені розповіла бабуся. Коли він був маленький, вона починала працювати дуже рано і перед роботою повинна була відвозити його в дитячий садок, розташований далеко від її роботи. Щоб встигнути на роботу, бабуся їздила на перших автобусах і трамваях, якими, як правило, управляли одні і ті ж водії. Бабуся з татом виходили з трамвая доходили до хвіртки дитячого садка, там вона передавала його виховательці, бігла до зупинки і ... чекала наступного трамвая. Після кількох запізнень її попередили про звільнення, а так як вони жили дуже скромно і на одну татову зарплату прожити не могли, то бабуся, придумала рішення: випускати тата одного, трирічного малюка, на зупинці в надії, що він сам дійде від трамвая до хвіртки дитячого садка.
В них вийшло все з першого разу, хоча ці секунди були для неї найдовшими і жахливими в житті. Вона металася по напівпорожньому трамваї, щоб побачити, увійшов він в хвіртку, або ще повзе, замотаний в шубці з шарфиком, валянках і шапці.
Через якийсь час бабуся помітила, що трамвай почав відходити від зупинки дуже повільно і набирати швидкість тільки тоді, коли тато ховався за хвірткою садка. Так тривало всі три роки, поки він ходив в дитячий сад. Бабуся не могла, та й не намагалася знайти пояснення такої дивної закономірності. Головне, що її серце було спокійно за тата.
Все прояснилося тільки через кілька років, коли тато почав ходити до школи. Він з мамою поїхали до неї на роботу і раптом вагоновожата покликала його і каже: - “Привіт, малюк! Ти став такий дорослий! Пам'ятаєш, як ми з твоєю мамою проводжали тебе до садка? .. ».
Минуло багато років, але кожен раз, проїжджаючи повз зупинки бабуся згадує цей маленький епізод зі свого життя і на серці стає трішки тепліше від доброти цієї жінки, яка щодня, абсолютно безкорисливо, здійснювала одне маленьке добре діло, просто трішки затримуючи цілий трамвай заради спокою абсолютно незнайомої для неї людини.
Навколо нас так багато людей, які змінюють цей світ на краще і дарують йому надію на майбутнє.

 Кирило Іванюк, м. Івано-Франківськ