Ця історія не про конкретне добро. Не про той вчинок, яким пишаються все життя. Це історія про часом дрібні і непомітні вчинки, заради яких хочеться жити, любити, творити щось нове. Часом люди проявляються себе не з кращої сторони, вважаючи це абсолютною нормою у сучасному суспільстві. В час, коли ритм життя нагадує американські гірки, ми так часто забуваємо про те, що на шляху до мети, приносимо страждання іншим, не помічаючи цього. Зцілити поранену душу буває так важко.
Але це можна зробити. Повірте! Можна докласти мінімум зусиль, щоб подарувати комусь промінчик світлої сторони – частинку добра, котре проросте не в одній душі зернятком мудрості, світла і розростатиметься у великий сад добрих вчинків.
Нехай це зернятко почне своє існування з простого «доброго дня» у похмуру дощову погоду, чи щирого «дякую» за виснажливу працю. Зернятко проросте у душі, і кожна посмішка, кожна позитивна емоція стане для нього добривом, котре укріпить силу Світла. І ось, зернятко уже підросло. Воно стає більшим, проростає паростком, міцно закріпившись. Доглядаючи своє зернятко добра, поливай його терпінням, витримкою і вмінням цінувати тих, хто навколо. І ти побачиш, що у погожу днину з малесенького зерняти виросте молоде деревце. Воно буде таким тендітним, боячись зламатись від сильного пориву вітру. Тремтячи на роздоріжжі людських думок і бажань, не всі молоді листочки зможуть витримати вітру, котрий поранить, знищить. Але під силою волі, під сильним бажанням втримати добрі вчинки, деревце вистоїть…
Можливо втримало його чергове «вибач», чи часом випадкове «я допоможу». І ось, попри всі негоди і стихії, ти бачиш своє зернятко добра великим могутнім деревом. Сильно закріпившись у душі, воно показує, що недарма минулого тижня у тролейбусі ти поступився місцем молодій матусі з синочком на руках. Недарма у восьмому класі ти приїжджав на вихідні до бабусі, і допомагав їй збирати яблука та носити воду з криниці до старої, але такої затишної хатини. А вчора… Пригадуєш, вчора ти натиснув на гальма, коли проїжджав повз калюжу біля пішохідного переходу? І це вже нове зернятко, з якого виросте великий, чудовий сад добра. Адже, робити добрі вчинки – це так просто. Варто лиш захотіти і дбайливо доглядати за своїм маленьким деревцем, даруючи йому можливості рости і ставати більшим.
Мар’яна Уляк, м. Калуш
