Хотіла б я і собі придбати трішечки
душевної радості, якби її десь продавали… Ми живемо в світі, де багато зла.
Кожен переймається лише своїми проблемами, потребами і бажаннями.
Одного разу зі мною сталася ситуація,
яку я згадую з посмішкою. Кожного дня мені мама давала в школу гроші на сік,
але інколи я його не купувала, тому що хотіла купити нові наліпки. І ось одного
разу, коли я зібрала певну суму, незважаючи на дощ, який лив наче з відра, я
пішла до магазину. А по дорозі я зустріла стареньку похилу бабусю - вона продавала квіти. ЇЇ руки були в зморшках
та трішки брудні , напевно, від постійної роботи в землі. Я мимохідь подивилася на неї, і ми зустрілися поглядами. Він був в неї стомлений, трохи сумний і
стурбований : чи буде її праця буде
оцінена, чи зможе вона продати хоч щось? Я навіть на секундочку зупинилась, але
вмить відволіклась і пішла далі. Зайшовши до магазину, я з великим захопленням
почала роздивлятись всі наліпки, які були в асортименті і вже навіть знайшла
найкращі для себе. Але, перераховуючи гроші в гаманці, щоб розрахуватись за ,
як здавалось мені на той момент найважливішу річ , наліпки , я чомусь згадала
той сумний погляд та струджені руки старенької. Я розвернулась і вибігла з
магазину, зрозумівши, що наліпки не такі вже і
важливі для мене. Мені просто
захотілось допомогти цій бабусі, яка не зважаючи на погодні умови та
самопочуття приїхала в місто, намагаючись хоч якимось чином заробити копійчину.
Вона сиділа засмучена, тому що в неї ніхто не купував квіти , бо вони були не
такі привабливі, як в магазині. Та й людей навколо було не так багато, через
дощ. Я дістала гаманець та купила в неї
квіти на всі гроші, які в мене були. У туж мить її очі засяяли і на лиці
з’явилася посмішка. А я з чудовими
почуттями і з найкращими букетом квітів пішла додому пішки.
Було б дуже добре, якби ми , якомога
частіше, озиралися навколо і побачивши
людину, який потрібна допомога простягли
їй руку, та подарували тепло і собі і іншим.
Дар’я Ларченкова, м. Житомир
