Час. Він біжить невблаганно швидко. Це
наче сон, який пройшов, і ми його більше не побачимо. Час, який дає нам
Господь, – це
шанс заслужити собі небо.
Кожен із нас використовує його
по-різному. Завдяки інформаційним технологіям сучасність дарує нам можливість
почерпнути багато інформації за лічені хвилини. Ми можемо бачити людину та
спілкуватися з нею на неймовірно великих відстанях. Віртуальна мандрівка –
сьогодні звичайна річ.
Проте
багато людей витрачає час безглуздо, без жодної користі. Мої однолітки рідко
задумуються над тим,що хтось може потребувати допомоги на відстані витягнутої
руки. Ми марнуємо час на непотрібні речі. А іноді нам здається,що від нас мало
залежить. Якщо так буде думати кожен, то світ ніколи не стане добрішим.
Мене надзвичайно вразила історія однієї
дівчинки, моєї однолітки.
Діана Татусько – звичайна
чотирнадцятилітня школярка зі Стрия, що на Львівщині.
На відміну від своїх однолітків вона не постить в соціальних мережах смішні
картинки чи модні бренди, а викладає прохання про допомогу хворим дітям. Слід
сказати, що свою волонтерську діяльність дівчинка почала в десять років. Їй
вдалось врятувати більше тридцяти життів. Вона організовує ярмарки, де збирає
кошти для недужих.
«Коли я починаю займатись конкретною
дитиною, то створюю для неї сторінку. Потім долучаю до цієї сторінки людей»,
- розповідає Діана.
Дівчинка не розголошувала про свої добрі
вчинки. Впродовж
деякого часу навіть батьки не знали, яке хобі має їхня донька. Першою
врятованою стала маленька Тома. Два роки тому у неї виявили жахливий діагноз –
рак нирок четвертої стадії. Врятувати дитину зголосилися польські лікарі.
Потрібно було п’ятдесят тисяч доларів. Завдяки Діані було зібрано шість тисяч
доларів. Дівчинку врятували. Тепер Тома згадує ті часи з усмішкою.
Юна благодійниця ще не вирішила, ким
стане в майбутньому. Проте вона твердо переконана, що робитиме добро завжди.
Приклад цієї волонтерки показує, що
навіть у такому юному віці можна творити неймовірні справи. Нам усім варто пам’ятати,
що незгаяний час – врятоване життя.
