Увечері
28 січня я поверталась із музичної школи. Снігу було багато. Він порипував під
ногами, створюючи непогану мелодію. Раптом мою увагу привернув дитячий плач, що
доносився від засніжених тренажерів. Я насторожилась, почала прислухатись. Було
страшнувато, але і пройти, ніби нічого не сталося, я не могла.
Чому
маленька дитина сама так пізно у дворі? Як виявилось, це був чотирирічний
хлопчик Юра. Ще зранку він загубився в
парку. Звісно ж, батьки подались у поліцію. Але ніхто не подумав, що мале дитя
піде самостійно шукати власну домівку. Блукаючи по чужих дворах, хлоп’я забрело
в інший кінець міста. Потім ніч, холод, страх…
Я
забрала його додому. Мої батьки нагодували, зігріли Юру. Хлопчик подружився з
моїм молодшим братиком Костею. Через 25 хвилин приїхав батько і забрав Юрка. З
того часу ми почали дружити сім’ями. Вони були вдячні мені і здивовані, що
виявилась небайдужою. Адже хлопчик до ранку, мабуть, замерз би… Тепло огортало
мене десь із середини. Вірю, що кожен поступив би так само!!!
Дар’я Веденьєва
