Мене
звати Віталік, мені 11 років. Я
навчаюся у 4-Б класі Рівненського навчально-реабілітаційного центру «Особлива
дитина». Люблю дуже подорожувати, дізнаватися щось нове про світ, у якому живу.
Коли б мене запитали, що таке доброта, я
б не задумуючись відповів: «Доброта - це
моя мама». Її звати Людмила і вона дуже красива. У неї теплі, м’які і дуже працьовиті руки. Мама
вміє усе зробити - будь-яку роботу.
Матусині очі дуже розумні, з іскринками
доброти і голубі-голубі, як небо.
Дуже люблю, коли мама зранку мене будить. Щоранку цілує мою голівку і тихенько шепоче :
«Доброго ранку, синочку». Це дуже
приємно і дуже важливо для мене. Я розумію, що дуже
потрібний своїй матусі.
Мама
для мене є прикладом великої доброти. Коли мені буває важко і я чогось
не можу зрозуміти чи вивчити, моя мама
мені допомагає. Пригорне, поцілує і скаже: «Нічого, синочку, вивчимо. Ти
ж мій розумничок!» Ці мамині слова
допомагають мені гарно вчитися.
Віталій Середа, м.Рівне
