У
невеличкому селищі в Україні жила звичайна сім’я Рудаківських, яка
зовсім відрізнялась від інших.Тут зростала десятирічна дівчинка Катруся з своїм
найкращим другом - песиком Промінчиком. В школі навчалась на відмінно,була
оптимістичною і любила фантазувати, завжди допомагала мамі по господарстві, але
найбільше любила проводити час з Промінчиком.
На безтурботне і радісне життя ступила
грізним кроком вона… Війна…Майже всі люди виїхали з
селища -з край небезпечної зони. Проте сім’я
Рудаківських не мала такої змоги Минали тижні…
Кожен день повторювався тими самими подіями.
Обстріли,заряди,
кулемети.
Жили вони в підвалі, адже тільки там можна
сподіватись вижити. Ночами не досипали,
шум пострілів завзято робив свою справу. Одного
весняного дня сталось найгірше - заряд потрапив в будинок Рудаківських. Руїни
звалились на батьків Катрусі, вони безпощадно загинули. Катруся з Промінчиком
завдяки щасливому збігу обставин вижили. Українські військові
цю зону не використовували, була дуже велика загроза так, як вороги
обстрілювали її з особливо несамовитою жагою. Волонтери не мали причини туди
заїжджати,
всі виїхали,
а заради однієї родини ніхто не зважувався ризикувати
своїм життям. Катруся болісно і водночас відчайдушно пережила втрату батьків.
Вона на свій юний вік вже усвідомлювала всі події навколо . Тепер для неї люди -
це зло. Єдиною втіхою для Каті був Промінчик.
В іншому куточку України під
мирним небом над головою жив Андрій.
Йому було двадцять шість, але дружини і дітей не мав. Андрій був власником
іграшкового магазину,
де іграшки робились власноруч з любов’ю.
Війна не оминула його стороною . Андрій допомагав людям, які потребували
допомоги на територіях військових дій . Він ніколи не називав свого імені і нікому не розповідав про свої справи,
навіть найріднішим людям . Андрій називав
себе «чарівником добра». Одного червневого дня він навідався в селище,
де проживала Катруся . Йому це місце здавалось безлюдним. Душевна тривога не
покидала його і він вирішив ще трохи почекати.
Днина була сонячна, а обстрілів і не
чути,
тому Катруся вирішила погуляти. Визирнувши за
рогу будинку вона побачила незнайомця(Андрія). Дівчинка не звикла бачити людей
і не бажала цього,
вона знала люди-
це зло.
І ось їхні погляди зустрілись. Катя настільки розгубилась, що стояла на місці і
дивилась на нього . Щось у ньому було добре, чудесне, приємне . Він промовив:
-Я чарівник добра,
а тебе як звуть?
-Я.. я.. я
Катруся,- сором’язливо сказала дівчинка.
Андрій здивувався,
що маленька дівчинка робить в глушині війни. Вона не знала, хто він і звідки,
але серце підказувало їй, що чарівнику
добра можна довіритись. Промінчик радісно дивився на незнайомця. Йому,
напевне,
також здавалось,
що Андрій хороша людина.
Андрій часто навідувався до Катрусі і
Промінчика, привозив різні продукти, іграшки, спілкувався з ними . Одного дня
Андрій, як завжди, приїхав до дівчинки і песика . Він вийшов з машини тримаючи
в руках пакунки. Та, зайшовши в будинок, пакети вмить випали з рук . Від
побаченого кров в жилах охолонула . Катруся плачучи лежала і тримала в руках
стікаючого кров’ю
Промінчика . Андрій не роздумуючи побіг в машину і взяв аптечку . Він знав
основи ветеринарної медицини, тому вирішив оперувати Промінчика самостійно. До
лікарні вони не встигнуть доїхати. Чарівник добра розумів,що якщо Промінчика не
буде, то світ для Катрусі зникне . Тому найбільше, що він зараз хоче - врятувати песика . Операція
тривала дві години, весь цей час Катруся плакала. Після смерті батьків вона вже
не уявляла, що знову може когось втратити . Проте бувають ж на землі дива .І
ось таке диво сталось . Промінчик вижив, хоч і пройшов тяжку реабілітацію.
Пізніше Катруся розповіла Андрію, як все це сталось. Коли почався обстріл, вона
з Промінчиком хутко побігли в підвал. Заряд падав просто на неї, але Промінчик
заступив її . Голосно заскавулів і в крові упав додолу…
Після цього випадку Андрій, Катруся і
Промінчик зблизились . Згодом хлопець забрав Катрусю і її друга до себе . Вони стали однією сім’єю . Давні
жахіття війни стали забуватись . Андрій продовжував робити добрі справи, але
тепер у нього були вже два помічники.
Софія Тряско, с. Шевченкове Долинського р-н.
