Світлій
пам’яті
Михайла Ярославовича Стасіва,
майора медичної служби,
громадянина, батька й чоловіка,
присвячує його дружина Ольга.
«Знаю, що він помер! Що ж, по-твоєму, я не знаю
чи що? І все одно я можу його любити. Від того, що людина померла, її не можна
перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих, розумієш?» (Дж. Селінджер «Над прірвою у житі»)
Михайлику мій! Люблю тебе як у наш перший
день. А тих щасливих днів з тобою було стільки! Я дякую Господу за те, що
нагородив мене тобою. Ми прожили хороше життя, і це буде зігрівати мене як
пам’ять про добрий час.
Минулої осені ми зіграли б своє срібне
весілля. Я одягнула б гарну сукню. Ти посміхався б мені. Друзі співали б нам
«Многая літа!». Не судилось. Натомість приїхали твої побратими, розказували, як
ти оперував хлопців, яких привозили з Дебальцівського котла, як їздив, забирав
поранених з-під обстрілів, за два дні вивіз із пекла 187 бійців, як вивозив
тіла загиблих, щоб рідні могли їх поховати. А потім повертався і знову
оперував. Ці розповіді бувають болючі для мене. Скільки ж ти пережив! Яке серце
витримає! І жодним словом не прохопився. І жодного разу не поскаржився.
Звісно, ти ж задля цього і пішов туди.
Рятувати людей. Допомагати тим, хто страждає. Бути там, де ти найпотрібніший. Де
ніхто, крім тебе, не зможе.
Я не заперечувала, коли ти вирішив їхати на
схід. Розуміла, що інакше не можеш. У твоєму серці ніколи не було браку любові.
Любові до родини, друзів, колег, знайомих і незнайомих людей, до Батьківщини.
Із своїм лікарським досвідом, із зв’язками з
медиками, ти виявився незамінимим. На твоє прохання тернополяни купили і
передали в зону бойових дій позашляховик для евакуації поранених. Волонтери з
Італії присилали на твоє ім’я ліки. Скільки життів врятовано завдяки цьому.
Минає уже рік як ти відійшов у вічність, уже
рік без тебе. Але ти – зі мною. І будеш поряд до останнього мого подиху.
Ти живеш у нашому сині.
Частинка твого серця б’ється у грудях кожного
врятованого тобою бійця. Тебе згадують у своїх молитвах тисячі матерів, чиї
сини вижили тільки завдяки твоїм умілим рукам і доброму серцю.
Близькі люди відходять. Любов залишається.
Я знаю, що ти помер. Що ж, я не знаю чи що? І
все одно я можу тебе любити. Від того, що людина померла, її ж не можна
перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих.
Ольга Стасів, м.Тернопіль
