Доброго дня. Мене звати Довгова Соф’я.
Мені вже 8 років. Я живу у місті Харків. Навчаюся у 2В класі 169 гімназії. І я
дуже люблю своє місто, свою школу і свій клас. Моя мама допоможе написати мені
цей лист. Вона каже що вихвалятися це не дуже добро, але коли я розповідаю про
гарні вчинки, я хочу щоб усі діти могли робити щось корисне для інших. Мені
тільки 8 років і я не можу робити щось грандіозне. Я можу робите тільки те що
мені по силах. Я з мамою протягом року годую птахів. Біля мого будинку багато
голубів і їм дуже важко особливо взимку. Якщо у нас є залишки їжі, ми з татом
відносимо їх собакам, які живуть у гаражах. Я думаю, що так може чинити
будь-яка людина, навіть маленька дитинка. Це просто маленька турбота про тих,
кому буває тяжко без турботи та піклування. Навесні ми з мамою збираємося
посадити квіти біля нашого під’їзду. Це зовсім не важко. І коли наші сусіди
будуть виходити вранці на роботу, будуть дивитися на квіточки, то в них буде
добрий настрій.
А ще, я знаю що моя Україна зараз у
важкій ситуації. Зараз іде війна. Я живу у Харкові і у мене все тихо та
спокійно. Але у інших місцях на сході все дуже погано. Там вмирають люди,
маленькі діти залишаються без батьків. Мені навіть страшно уявити як можна жити
без батьків. Я не можу нічого змінити, але я можу підтримати тих, кому це
потрібно. У мене є друг Вова Ходарєв, ми навчаємося у одному класі. Так от його
батько є волонтером. Він багато разів їздить у АТО, підтримує та допомагає
бійцям. Ми малювали малюнки українським солдатам, а Вовин батько відвіз їх у
АТО. А ще там є дитячий будинок. Там залишилися дітки, яким навіть тільки 3
рочки. Ми збирали речі, одяг, взуття, іграшки, книжки і дядя Олег відвіз все це
до дитячого будинку. І він привіз нам малюнки їх намалювали ті діти, вони переказували
нам свою вдячність. Я пам’ятаю, як я сильно плакала, коли побачила ті малюнки.
І я вже збираю наступну посилку, тому що Вовин тато скоро знов буди їхати
туди.
