Я хочу
розповісти свою історію, яку переповідали мені. Вона справжня, щира і реальна.
В маленькому селищі жив дідусь. Після смерті жінки в нього виявили хворобу
Альцгеймера. Для його внучки Анни він був найдорожчою людиною. Батьки Анни
забрали дідуся до себе в дім. Він кожного дня показував своїй маленькій
принцесі одне і те саме фото, де він з бабусею познайомився в прекрасному місті
Києві на мості закоханих. Анна слухала і дивувалася, як можна прожити таке
довге і щасливе життя з однією людиною. Коли батьки повідомили дівчинці, що
вони хочуть відвезти дідуся в дім перестарілих, Анна й чути цього не хотіла.
Вона побігла до дідуся і обійняла його. Дідусь взяв ручку і хотів щось
написати, але не зміг, бо забув букви.
Анна
взяла ручку і він почав диктувати" На випадок, коли я забуду тебе, моя
маленька принцеса". Зранку в Анни виникла грандіозна ідея: втекти з
дідусем в місце, де колись він познайомився з бабусею. Вона втекла з дідусем на
поїзд, витративши всі свої заощадження. Під час подорожі вона відправляла відео
батькам, що все добре. Батьки зрозуміли, куди вони їдуть і вирушили за ними.
Коли Анна з дідусем прибули на міст закоханих, дідусь дав питання дівчинці:
"Вибачте, а ви хто?".
Хвороба
Альцгеймера підступна, ти можеш пам’ятати, що сталося з тобою 20 років тому,
але можеш забути, що трапилося з тобою 2 хвилини тому. Вона почала плакати і
прочитала йому: " На випадок, коли я забуду тебе, моя маленька
принцеса", але він не згадав її. В той час батьки шукали Анну з дідусем і
зустріли їх на мості. Через декілька днів дідусь помер. Анні важко було
пережити смерть рідної людини, але попри все, вона була щаслива, що він перед
смертю побував там, де зустрів своє кохання. Доброта і любов Анни безмежне до
дідуся. Робіть добро і цінуйте моменти,адже вони безцінні.Коли ви
можете хоча б трішки розмалювати сірий світ ближнього яскравим кольором. Адже
ми не знаємо, скільки часу наші рідні будуть з нами.