Твори добро - це найперша місія, яку я
бачила у своїй сім’ї. Від коли я себе пам’ятаю, а мені зараз 13 років, моя мама
постійно шукає людей котрим важко і які потребують фізичної ,моральної чи
матеріальної допомоги. Коли ми жили на парафії (у мене тато священник) то моя
мама навідувала стареньких та одиноких людей , які так чекали на маму, що коли
вона приходила зі мною, світилися від щастя, розповідали їй про різні свої жалі
і переживання , а мама слухала щось радила, розраджувала. Та мені не було
цікаво як малій дитині ,тільки зараз я згадуючи ті часи і радію, що ті
старенькі люди до кого ми приходили, тепер на небесах, я була у їхньому житті і
за них, а вони за мене моляться .
Неодноразово у нашій сім’ї була скрута,
але траплялися різні позитивні обставини, і у нас усе налагоджувалося, тільки
тепер я зрозуміла, що це молитви за нас засилали до Бога люди, котрим ми робили
добро.
Часто
зимовими днями, мама везучи мене на санках, з одного краю села в інший,
зустріла нашу стареньку знайому бабусю і вона подарувала мені іграшку, точніше
кусок іграшки, кольоровий бомбон, я так зраділа, що і до сьогодні, як я беру її
в руки ,мене переповнюють найпрекрасніші емоції, бабуся хотіла щось подарувати,
не маючи нічого подарувала, що мала. Тепер я розумію подароване від душі ціни
немає.
Минули роки я виросла, а мама попри
невелику зарплатню учителя, старається перераховувати на рахунок хворих дітей
хоч якісь лепти, цього ж навчає і своїх учнів. Дивуюся маминій доброті , вона
для нашої родини свято, вона до святого
Миколая усіх обдаровує і не забуває про тих, які навіть зовсім чужі,
хворі але при отриманні шоколадки радіють як діти. Пригадую мамину зустріч з
однією жінкою, за доброго здоров'я вона була
видна пані, а хвороба онко так її скувала , що тільки очі нагадують про шарм
поважної жінки. Ми зупинилися , моя мама вела розмову про радість зустрічі , як
вона захоплена діями пані Марії,( так її звати), і легенько перейшла на
особисте, пані Марія скаржилася на здоров'я, але завдяки
маминим розрадам у п.Марії з'явилася посмішка десь було видно, що день у неї
піде на позитив. А ще, коли мама сказала, що зустріла Св.Миколая і він казав
обов'язково привітати п. Марію від неї, бо дуже її любить, і ми любимо,і дали
шоколадку, то людина просто засвітилася позитивом. От як маленькі жести
доброти, повертають до життя людей.
За даремно моя мама виконує дуже багато
справ, навіть більше ніж в її силах. ЇЇ життя це суцільне випробування, дві
автокатастрофи, важка операція, але з
ентузіазмом і терпеливістю знову іде вперед. Якщо немає можливості
фінансово, то хоча б посмішкою словом нікого не обділяє, особливо стареньких і
немічних. А нещодавно мама не могла натішитися одній події, а точніше зустрічі
з монахом Анатолієм Лютюком котрий завітав у школу де мама працює, і подарував
парти і дошки її вихованцям, мама щиро раділа і казала, що у Бога немає нічого
неможливого і випадкового, а це знайомство це Боже проведіння і результат
молитви, бо блага сільська школа отримала подарунок, це велике чудо милосердя ,
а пан Анатолій , як каже мама - ангел милосердя. Часто чую «роби добро і воно
повернеться сторицею!». Воно дійсно так, бачу як тішиться вона, коли в її учнів усе гаразд ,коли у
родині добре. А коли якесь випробування, мама ночами молиться і просить Бога
добрих думок, щоб змогти допомогти потребуючим. Дякую Богові за маму, що вчить
мене без слів, з малечку простягати свої руки допомоги усім хто потребує , нехай це принесе тобі прикрість зараз при
допомозі, але з часом ти відчуєш приємність від того, що зробив комусь добро,
її настанови такі, «Люби людей бо у кожному ближньому є Бог , а ти його
частинка». З насінини проростає деревце,з маленького серця народжуються великі
справи і нехай усім нам у цьому допоможе Господь.
Вероніка Яблонь, м. Долина
